Енциклопедія кактусів

До кінця XV століття, після відкриття Америки, багато мореплавців з різних країн миру отруювалися у Вест-Індію в пошуках нових торговельних шляхів, по яких пізніше в Європу транспортувалися рідкі види спецій і інші коштовні товари з далеких, багатих і екзотичних земель. У результаті цих довгих подорожей, задуманих з метою дослідження «нового» величезного континенту, у Європу потрапили багато видів рослин, що викликали великий інтерес учених того часу. Уважається, що Христофор Колумб був першим, хто привіз кактуси на наш континент: він доставив в Іспанію екземпляри опунцій і мелокактусов. Португальські ж мореплавці Васко да Гамору й Бартоломій Диаз першими ввезли в Європу численні види сукку-лентных рослин (Haworthia, Gasteria, Aloe і т.д.), які були ними виявлені на африканському узбережжі під час тривалої подорожі в Індію. Наприкінці XVI століття, поряд з появою на світло перших гербаріїв, що включали багато рідких рослин того часу, і виданням перших книг по природній історії, були опубліковані також і перші ілюстрації суккулентов. Тоді найвідомішими з них, очевидно, уважалися ті екземпляри, які пізніше були відтворені в знаменитому The Herbal! Джона Джерарда (Лондон, 1597) і у відомій хрестоматії Басилиуса Беслера Hortus Eystettensis, що перевершувала багато наукових праць того часу. У цих книгах були представлені рослини, що були в знаменитому саду єпископа Айхштэгга в період з 1 595 по 1612 р., серед яких виставлялася на загальний огляд вражаючими своїми розмірами опунція фікус - индика. Якщо говорити конкретно про даний екземпляр, то виникає питання, яким образом цьому екземпляру вдавалося виживати й досягати таких грандіозних розмірів у досить холодному кліматі Франконии.
Протягом XVII і XVIII століть на території всієї Європи організуються ботанічні сади, вивчення рослин захоплює усе більше людей, з’являються різні публікації, присвячені класифікації рослин. В 1753 році знаменитий шведський натураліст Карл Линней у своїй роботі Species Plantarum поєднує всі відомі на той час суккулентные види в єдиний рід за назвою Cactus, але його послідовники доповнювали систему всі новими припущеннями й переробками, і згодом, самі не бажаючи того, зовсім змінили плід праці великого вченого. Проте, термін «кактус» зберігся й активно використовується в сучасній мові для позначення всіх видів суккулентных рослин, які відносять до сімейства Кактусових. ”
У ті роки були зібрані й першої колекції суккулентных рослин, робилося це деякими людьми, які могли собі дозволити побудувати спеціальні приміщення з підігрівом (теплиці й оранжереї) для розведення цих незвичайних екзотичних рослин Саме такі люди найчастіше фінансували різні поїздки й наукові експедиції в Нове Світло, метою яких було привезти рідкі, небачені екземпляри, але робилося це не заради науки, а скоріше заради задоволення власної примхи.
До середини XIX століття «рослини з м’ясистими органами» входять у моду, теплиці Королівського Ботанічного Саду Кью в Лондоні притягають юрби цікавих, нестримно росте число тих, хто готовий заплатити будь-які гроші за те, щоб тільки глянути на дивовижні рослини, і тим більше придбати рідкий вид для власної колекції.
Серед найбільш значимих праць, присвячених класифікації суккулентных рослин, важливо відзначити The Cactaceae Бриттона й Роуза, що вийшов в 4 томах в 1919-1923 гг., праці, написані в 6 томах, Die Cactaceae Курта Бакенберга ( 1958-62) і, по суккулентам, Lexicon of Succulent Plants Якобсена (1 974). Різні класифікації суккулентных рослин, що згодом поміняли один одного, поступово вдосконалювалися (або повністю змінювалися), але номенклатура
цих рослин, особливо це стосується кактусових, і донині викликає пекучий інтерес і є предметом вивчення багатьох учених нашого часу, дослідження яких, безсумнівно, приведуть до ще більш нових спрощень, змінам або зовсім вуж несподіваним відкриттям.